Українці, які рятували поляків

01

Чому порятунок належить до атласу злочинів

Мапа, обмежена лише виконавцями та жертвами, може ненавмисно створити враження, що національність визначала кожен вибір.

Випадки порятунку не є сентиментальним додатком і не мають урівноважувати число жертв числом помічників. Їхня історична функція інша. Вони показують, що антипольська акція вимагала рішень, тиску, обміну інформацією, місцевої участі та покарання непокори. Український сусід міг приєднатися до нападу, залишитися пасивним, утекти, попередити поляків, сховати їх, провести в безпечне місце або відмовитися виконати наказ. Фіксація цих можливостей робить відповідальність точнішою. Вона не дозволяє слову «українці» замінити назви організацій, підрозділів, місцевих груп і конкретних осіб. Водночас вона не дозволяє використовувати виняткові історії допомоги, щоб затінити організований характер і величезний масштаб убивств. Той самий атлас може показувати знищене польське поселення, структуру, відповідальну за напад, і українця, який допоміг уцілілим утекти. Ці шари не скасовують один одного. Разом вони показують насильство як людську систему, у якій вибір усе ще існував, навіть коли правильне рішення могло коштувати життя. ^1,4,13

02

Слово «праведники» та його межі

Термін корисний як моральний знак, але не є офіційним званням, рівнозначним визнанню Яд Вашем.

Ромуальд Нєдзєлько свідомо запозичив відоме слово, щоб описати українців, які допомагали людям, оголошеним радикальними націоналістами ворогами. У цьому досьє термін має описове, а не юридичне чи інституційне значення. Не існує єдиної міжнародної процедури перевірки цих випадків, однакового доказового порога чи повного списку нагороджених рятівників. Одні місяцями переховували цілу родину, інші передали одне попередження, завдяки якому десятки сусідів устигли виїхати. Дехто сам перебував у безпосередній небезпеці, інші діяли до того, як загроза торкнулася їхнього дому. Реєстр охоплює навіть рідкісні випадки, коли учасник насильства дарував життя обраній жертві. Така поведінка може бути важливим свідченням, але морально не тотожна тривалому порятунку. Тому портал не надає кожному запису одного церемоніального статусу. Він описує вчинок, джерело і рівень упевненості. Слово «праведники» залишається категорією публічної мови, що привертає увагу до морального спротиву, а не замінює докладну біографію чи формальне вшанування. ^5,1

03

Що насправді вимірюють числа

Понад 1300 помічників і понад 2500 врятованих є мінімумами, виведеними з окресленої збірки свідчень.

Найвідоміший реєстр охоплює події приблизно у п’ятистах місцевостях колишніх східних воєводств і післявоєнного прикордоння. Автор збирав імена окремих людей, родин, анонімних сусідів, священнослужителів, сільських урядовців і зрідка членів збройних структур, які надали якусь форму допомоги. Результат не є демографічною оцінкою всіх українців, що виступали проти вбивств. Це кількість випадків, збережених у доступних джерелах і достатньо точно прив’язаних до місця. Та сама родина може з’являтися у кількох спогадах, а один анонімний помічник може бути людиною, прізвища якої не запам’ятала дитина, що вижила. Цілі села, врятовані після колективного попередження, також ускладнюють просте порівняння числа помічників і врятованих. Тому портал подає головні числа з трьома застереженнями: це мінімуми, вони охоплюють кілька історичних регіонів, а не лише Волинь, і відображають стан доказів, доступних укладачеві. Нові свідчення можуть збільшити реєстр, але мовчання архіву не доводить, що допомоги не було. ^2,3,6

04

Ланцюг малих дій міг стати порятунком

Виживання часто залежало від кількох людей, які виконували різні завдання протягом годин, днів або місяців.

Реєстр охоплює попередження, схованки, їжу, одяг, першу допомогу, транспорт, неправдиві пояснення, вказування шляхів через ліс, притулок в українських домах і стодолах, догляд за дітьми та багаторічне виховання сиріт. Не слід зводити ці дії до однієї загальної етикетки. Попередження перед нападом могло врятувати ціле поселення без фізичного переховування людей. Господар, який сховав родину на одну ніч, приймав інший рівень ризику, ніж дім, що годував утікачів місяцями. Візник або власник воза міг доправити поранених до лікарні, тоді як інша людина відволікала нападників або давала документ для проходу через пост. Порятунок часто був мережею, а не однією героїчною сценою. Один сусід почув план, другий передав звістку, третій відкрив льох, а четвертий показав шлях до міста чи осередку самооборони. Для роботи з даними це означає необхідність фіксувати вид дії, тривалість, число осіб, яким допомогли, стосунок між помічником і врятованим та те, чи допомога була індивідуальною, родинною або частиною ширшого місцевого попередження. ^1,4

05

Попередження могло врятувати більше людей, ніж схованка

Інформація часто була вирішальним ресурсом, бо нападники покладалися на раптовість, знання місцевості та перекриття шляхів утечі.

Багато історій порятунку починаються не зі схованки, а з тихо сказаного речення: виїжджайте цієї ночі, не ночуйте вдома, оминайте головну дорогу, йдіть до міста, костелу або осередку самооборони. В Олеші більшість польських мешканців, за повідомленнями, була попереджена дружніми українцями й виїхала до того, як небезпека стала безпосередньою. В Обровці місцеві українці попередили польських сусідів перед нападом, а збережене свідчення також згадує помсту проти їхніх господарств. У Боремлі кілька названих осіб попереджали родини у різний час, що показує рух інформації через шкільні знайомства, працю, сусідство та змішані сім’ї. Такі свідчення потребують обережності. Уцілілий через роки може пам’ятати наслідок, але не первісне джерело звістки, а кілька людей могли повторити те саме попередження. Тому портал має розрізняти індивідуальне попередження відомої особи, колективне попередження, приписане місцевим українцям, і припущену евакуацію без визначеного рятівника. Це дозволяє не вигадувати біографій і водночас зберегти історичний факт, що завчасна інформація змінювала шанси на виживання. ¹

06

Переховування людей означало життя з ризиком викриття

Стодола, льох, горище або сусідський дім могли стати тимчасовим притулком, але кожна порція їжі, слід і запитання збільшували небезпеку.

Тривале переховування вимагало перебудувати звичайне життя всього дому. Їжу треба було ділити, дітей заспокоювати, відвідувачів вводити в оману, а схованку прибирати так, щоб не привернути уваги. У змішаних селах помічник міг зустрічати нападників, місцевих активістів або родичів, які добре знали господарство. Тому деякі рятівники переводили втікачів між кількома домами або ховали їх лише вночі. Інші давали стодолу чи льох на кілька годин, доки відкривалася дорога. Доказ часто походить від людини, яку ховали, і може називати помічника лише сусідом, вдовою або українською родиною. Це не робить свідчення марним, але обмежує можливі твердження. Відповідальний запис має вказувати автора свідчення, час його фіксації, тривалість переховування і можливе підтвердження в іншому джерелі. Не слід також романтизувати стосунки. Допомога могла виникати з дружби чи спорідненості, релігійних переконань або простої відмови допустити вбивство у власному господарстві. Спільним була практична згода розділити небезпеку. ^1,6

07

Шляхи втечі, транспорт і медична допомога

Вихід зі схованки часто був не менш небезпечним, ніж потрапляння до неї.

Уцілілим потрібні були знання про патрулі, мости, лісові стежки та села, де можна безпечно попросити води. Рятівник міг супроводжувати родину лише кілометр, але саме цей відрізок виводив її за межі засідки чи блокпоста. Інші використовували вози, робочі документи або особисті зв’язки, щоб доправити поранених до лікарні. Випадок із Лещанців описує старшого українця, який знайшов закатованих жінок, привів їх до українського лісника й організував перевезення до Бучача, де вони одужали. Поблизу Гути Степанської невідома українка знайшла в лісі загублену п’ятирічну дівчинку, таємно переховувала її, а потім відшукала батька. Ці історії показують, чому категорія «врятований» не має обмежуватися людьми, яких ховали під час нападу. Вона охоплює лікування, повернення загублених дітей, безпечний перехід і передачу інформації, що возз’єднала родину. Потрібна й обережність щодо результату. Людина могла отримати допомогу на одному етапі, але загинути пізніше. Портал має описувати досягнутий наслідок допомоги, а не автоматично визначати подальшу долю без доказів. ¹

08

Змішані родини опинилися в центрі багатьох виборів

Спорідненість могла створювати мережу порятунку, але також наражала дім на прямі накази й колективне покарання.

Багато помічників були подружжям, свояками, двоюрідними родичами або дітьми з польсько-українських сімей. Їхні рішення відкривають насильство, приховане всередині ідеологічних категорій. Український чоловік міг отримати наказ убити польську дружину, сини наказ убити польську матір, а жінку з польськими родичами могли звинуватити в нелояльності лише за попередження сім’ї. Реєстр описує Гейка та його родину, убитих після відмови брати участь і відмови вбити польську дружину. Він також згадує братів Стопницьких, які, за повідомленнями, загинули після невиконання наказу вбити польську матір. Ці випадки не слід використовувати як декоративні приклади «добрих відносин». Вони показують спробу підпорядкувати приватну вірність, шлюб і сім’ю програмі етнічного розділення. Тому порятунок у змішаній родині не завжди був добровільною зустріччю незнайомців. Він міг бути захистом найближчого людського зв’язку від організації, яка претендувала на владу над домом. Портал має фіксувати і родинний зв’язок, і застосований примус, бо без них зникає моральне та політичне значення відмови. ^1,5

09

Духовенство і релігійне сумління

Релігійна мова могла легітимізувати націоналізм, але також давала аргументи для відмови від убивства.

Реєстр порятунку охоплює греко-католицьких і православних священнослужителів, які попереджали польських священників, переховували втікачів, засуджували вбивства з амвона або використовували свій авторитет, щоб запобігти нападу. Він також згадує священників, вигнаних або вбитих за такий спротив. Водночас жодну конфесію не можна представляти як однорідно захисну. Поведінка духовенства залежала від особи, місця й моменту, а інституційні заяви не означали автоматичного контролю над збройними групами. Нєдзєлько відзначав помітну присутність серед помічників членів менших протестантських спільнот, зокрема баптистів, свідків Єгови та штундистів, що могло бути пов’язане з пацифістським ученням і більшою дистанцією від націоналістичних структур. Це інтерпретаційне спостереження, а не рейтинг конфесій. Запис у досьє має називати конкретний вчинок: проповідь проти вбивства, схованку на плебанії, втручання перед місцевими активістами або попередження католицького священника. Слід також відрізняти моральний протест від ефективного порятунку. Священник міг публічно засудити насильство, але нікого не врятувати; інший міг урятувати родину без письмової декларації. Обидві позиції належать історії, але до різних доказових категорій. ^5,8,1

10

Допомога людей, пов’язаних зі збройними структурами

Організаційну належність і конкретний вчинок треба описувати окремо, особливо коли помічник також належав до ворожої структури.

Реєстр містить неоднозначні випадки: людину, пов’язану з місцевими націоналістичними структурами, яка видала перепустку, місцевого командира, що попередив окремих сусідів, або нападника, який під час убивчої акції пощадив когось. Такі випадки важливі, бо показують доступ до інформації та можливість непокори всередині структур насильства. Їх не можна спрощувати ні до спокути, ні до виправдання. Порятунок однієї людини не стирає участі в інших злочинах, так само як членство у ворожій організації не робить допомогу вигаданою. База має окремо фіксувати акт допомоги, організаційну роль людини, ймовірну участь у насильстві та якість доказів для кожного твердження. У Боремлі Матвій Токар, якого описують як організатора партизанського відділу, пізніше включеного до УПА, нібито порадив польській родині безпечніший шлях і дав імпровізовану перепустку. Це не доказ того, що організація захищала поляків. Це доказ того, що одна пов’язана з нею людина використала знання і становище, щоб допомогти конкретній родині. Точне формулювання зберігає моральну серйозність запису, не зводячи складну біографію до простого образу героя чи злочинця. ¹

11

Ціна допомоги

Погрози, побиття, спалені господарства й страти перетворювали допомогу на активний спротив.

У праці сказано, що кількасот українців убили за допомогу полякам або відмову брати участь в антипольській акції. Це число також є задокументованим мінімумом і охоплює різні види репресій. Одних убивали разом із людьми, яких вони захищали. Інші гинули після відмови виконати наказ, засудження грабунку, попередження сусіда або збереження шлюбу з поляком чи полькою. Господарство могло втратити майно без людських жертв, як у свідченнях про будівлі, спалені у помсту за попередження. Священників виганяли, залякували або вбивали за засудження насильства. Репресія служила не лише помсті. Вона повідомляла громаді правило: допомога є зрадою, а нейтралітет можна перевірити вимогою участі. Тому порятунок не можна описувати лише як доброту. У багатьох місцевостях він був політичною відмовою рухові, який претендував на право визначати національну лояльність. Портал має фіксувати вид репресії, ймовірну структуру виконавців, дату, місце, постраждалих членів родини та доказову основу. Якщо джерело лише каже, що хтось «зник» після допомоги полякам, запис має зберегти невизначеність, а не перетворювати зникнення на підтверджену страту. ^2,5,1

12

Кілька випадків показують різні механізми порятунку

Приклади найкорисніші, коли їх не перетворюють на взаємозамінні легенди.

Боремель показує мережу попереджень і практичної допомоги: Голод попередив вдову, використавши інформацію зі свого дому; диякон Хомицький сховав і перевіз утікачів; Імбіровський попередив родину Вернерів; шкільні друзі й сусіди застерігали родину Кєшів; Токар показав шлях і дав перепустку. Поблизу Гути Степанської невідома жінка захистила загублену дитину й повернула її батькові. У Вавринові Гейка та його родину, за повідомленнями, вбили після відмови брати участь у насильстві й убити польську дружину. У Чанижі брати Стопницькі загинули після невиконання наказу вбити польську матір. В Окні Дмитра Невещука вбили після закликів припинити вбивства й грабунки. В Обровці попередження дозволили багатьом мешканцям утекти, а українські господарства згодом спалили у помсту. Ці історії відрізняються якістю доказів, тривалістю та результатом. Їх поєднання не має створювати галерею святих. Воно показує діапазон від одного речення попередження до тривалої охорони родини й відмови, за яку заплатили життям. ¹

13

Анонімні рятівники та неповні імена

Безіменний сусід може бути історично реальною особою, навіть якщо його біографію неможливо відтворити.

Діти, які пережили напад, часто пам’ятали обличчя, ім’я, дім або напрямок дороги, але не повне прізвище. Післявоєнні переселення відокремили уцілілих від місць і українських родин, що їм допомагали. Адміністративні назви змінювалися, села зникали, документи знищувалися. У результаті багато свідчень говорять про «українку», «старого сусіда», «лісника» або «дружню родину». Видалення таких випадків поставило б бюрократію вище за свідчення й стерло допомогу, яка за своєю природою була таємною. Так само оманливо було б представляти їх як повністю ідентифікованих осіб. Портал використовує проміжну категорію: анонімний рятівник, засвідчений відомим джерелом і прив’язаний до місця чи події. Запис має повторювати лише реально збережені деталі й не перетворювати назву професії на прізвище. Упевненість зростає, коли незалежні уцілілі описують той самий дім, маршрут відповідає відомій географії або сучасний документ підтверджує напад. Вона залишається нижчою, коли історія існує лише у пізній родинній традиції без місця, дати чи встановленого свідка. ^6,1,7

14

Як перевіряти запис про порятунок

Перевірка має зберігати свідчення й водночас показувати читачеві його обмеження.

Професійний запис починається з найвужчого твердження, підтриманого джерелом. Він визначає історичну місцевість, приблизну дату, помічника, людей, яким допомогли, форму допомоги, безпосередню небезпеку та подальший наслідок. Потім він відділяє пряме свідчення від редакційного висновку. Фраза уцілілого «наш український сусід нас попередив» підтверджує попередження, але не доводить автоматично мотивів сусіда, його організаційної належності чи знання всього плану. Післявоєнна публікація, що цитує давніше інтерв’ю, має, якщо можливо, вести до самого інтерв’ю. Імена потребують польських, українських і місцевих варіантів написання, бо одна людина може з’являтися у кількох формах. Географічна впевненість також має бути явною: точне господарство, центр села, приблизна історична місцевість або лише регіон. Портал повинен поєднувати один акт порятунку з кількома записами злочинів без дублювання особи, а одну особу з кількома діями у різні дні. Суперечності треба показувати в примітках, а не непомітно узгоджувати. Мета не у винесенні вироку, а в тому, щоб зробити докази перевірними, оновлюваними й стійкими як до націоналістичного заперечення, так і до некритичної легенди. ^6,15,1

15

Від приватної вдячності до публічного вшанування

Протягом десятиліть багато рятівників зберігалися в пам’яті переважно завдяки родинним оповідям, листуванню та кресовим товариствам.

Реєстр 2007 року зібрав розпорошені свідчення у загальнопольське видання, яке згодом стало доступним цифрово польською, українською та англійською мовами. Зустрічі, освітні матеріали, видання спогадів уцілілих і літературні реконструкції розширили публічний доступ. У 2020 році на Ясній Горі відкрили таблиці, присвячені і польським жертвам Волинського злочину, і українцям, які рятували поляків, надавши помічникам видиме місце в офіційній пам’яті. Однак визнання залишається нерівним. Багато відомих за іменем людей не мають індивідуального меморіалу, а анонімних помічників неможливо вшанувати через звичайну біографію. Публічна пам’ять також зазнає політичного тиску. Порятунок можуть вибірково використовувати, щоб пом’якшити розмову про виконавців, або ігнорувати, бо він ускладнює етнічну оповідь. Відповідальне вшанування не має робити ні того, ні іншого. Воно повинно називати жертв, ідентифікувати структури насильства, шанувати задокументовану допомогу й визнавати невизначеність. Багатомовна публікація важлива, бо нащадки рятівників і мешканці історичних місцевостей можуть легше читати українською, ніж польською. Вона також не дозволяє історії залишитися лише польським родинним архівом. Визнання найсильніше, коли ім’я супроводжують джерело та межі свідчення. ^10,9,11,12

16

Що ці історії змінюють, а чого не змінюють

Вони відкидають колективну вину, але не замінюють відповідальність утішною оповіддю про загальну сусідську солідарність.

Існування рятівників доводить, що українці не становили одного морального чи політичного блоку. Воно також доводить, що організатори антипольського насильства вважали допомогу загрозою і часом карали її смертю. Ці висновки посилюють, а не послаблюють потребу точного визначення відповідальності. Відповідальність належить організаціям, командуванням, підрозділам, місцевим групам і людям, чиї дії можна задокументувати. Пошана належить тим, хто попереджав, ховав, перевозив, годував, лікував або захищав сусідів, у межах доступних доказів. Жодна з цих категорій не має автоматично успадковуватися нащадками чи поширюватися на весь народ. Для польсько-українського діалогу це складна вимога. Потрібно називати організований злочин без етнічного узагальнення й шанувати українських рятівників без використання їх для розмивання страждання польських жертв. Тому досьє завершується двома твердженнями, які можуть бути правдивими одночасно: антипольська акція була організованим масовим насильством, а українці, які їй протистояли, робили реальні, інколи смертельно небезпечні моральні вибори. Публічний атлас стає переконливішим, коли здатен утримати обидві правди, показати джерела й дозволити майбутні виправлення. ^13,14,7

Хронологія

1. 1939-09: Війна руйнує довоєнний лад

   Радянська й німецька окупації, переселення та політичне насильство послаблюють інституції й наражають місцеві громади на радикалізацію та примус. ¹

2. 1941-06: Окупаційне насильство зростає

   Німецький напад на Радянський Союз відкриває нову фазу масового насильства й колаборації, водночас частина українців допомагає переслідуваним євреям та іншим сусідам. ⁵

3. 1943-02: Антипольська акція посилюється на Волині

   Напади на польські поселення роблять попередження, переховування й утечу дедалі нагальнішими формами допомоги. ^13,1

4. 1943-04: Боремель: кілька шляхів порятунку

   Відомі за іменем українці попереджають родини, ховають утікачів, організовують транспорт і передають імпровізовану перепустку, показуючи порятунок як мережу дій. ¹

5. 1943-07: Дитину повертають після боїв за Гуту Степанську

   Невідома українка знаходить у лісі загублену п’ятирічну дівчинку, переховує її, а згодом знаходить батька. ¹

6. 1943-07-11: Масові напади й місцеві попередження

   Липнева хвиля показує, що попередження, передане за кілька годин, може вирішити, чи родина дістанеться міста, лісу або осередку самооборони. ^1,13

7. 1943-12: Коропець: притулок і протест священника

   Поляки шукають нічного притулку в українських домах, а греко-католицький священник закликає з амвона припинити вбивства й зазнає вигнання. ¹

8. 1944-03: Обровець: попередження та помста

   Місцеві українці попереджають польських сусідів перед нападом; джерело повідомляє, що їхні господарства згодом спалюють у помсту. ¹

9. 1944-04: Чаниж: відмова вбити польську матір

   Братів Стопницьких, за повідомленнями, вбивають після відмови виконати наказ убити матір зі змішаної родини. ¹

10. 1944-07: Греко-католицький священник ховає католицького священника

    Під час нападу місцевий священник дає притулок на плебанії й рятує життя римо-католицького пароха. ¹

11. 1944-12-24: Ігровиця: кілька українських домів стають притулком

    Уцілілі описують пошук притулку, їжі та ночівлі у кількох українок під час і після нападу у Святвечір. ¹

12. 1945-04: Вавринів: родина гине за відмову

    Гейка та його родину, за повідомленнями, вбивають після відмови брати участь у насильстві й убити польську дружину. ¹

13. 1945-12-18: Миколу Рівного вбивають за відмову вбивати

    Вісімнадцятирічного українця зафіксовано як убитого разом із поляками після відмови брати участь у їхньому вбивстві. ¹

14. 1945-1946: Переселення розділяють уцілілих і рятівників

    Післявоєнні переміщення населення, зміни кордонів і страх переривають місцеві контакти та значно ускладнюють пізнішу ідентифікацію. ¹

15. 2007: Виходить «Кресова книга праведників»

    Ромуальд Нєдзєлько публікує основний реєстр української допомоги полякам, що охоплює близько п’ятисот місцевостей. ^2,1

16. 2013: Цифрові видання виходять трьома мовами

    Польська, українська й англійська версії розширюють доступ до реєстру поза польські середовища уцілілих. ^10,3

17. 2020-07-05: Таблиці на Ясній Горі вшановують рятівників

    Публічна церемонія вшановує польських жертв та українців, які ризикували життям, даючи притулок і рятуючи поляків. ⁹

18. 2023: Нові видання свідчень уцілілих та освітні матеріали

    IPN публікує упорядковані свідчення та ювілейний бюлетень, знову включаючи рятівників і українців, репресованих за спротив убивствам. ^7,8

19. 2026-07: Порятунок залишається частиною сучасної історичної дискусії

    Ювілейні програми й нові дискусії показують, що точна пам’ять має охоплювати і організоване насильство, і індивідуальний моральний спротив. ^13,14

Видання та цитування

Стабільний бібліографічний опис для досліджень, освіти й публікацій.

Редакційний статус

Опубліковане публічне досьє

Версія

v3.14.4

Оновлено

28 липня 2026 р.

Канонічна адреса

https://upamemorials.org/uk/dossier/ukrainians-who-rescued-poles/

Рекомендований опис

UPA Memorials, “Українці, які рятували поляків”, публічне досьє, v3.14.4, 28 липня 2026 р., https://upamemorials.org/uk/dossier/ukrainians-who-rescued-poles/

Реєстр джерел

1. 1. Kresowa księga sprawiedliwych 1939–1945, Покажчик первинних джерел, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Основний реєстр випадків, використаний для опису форм допомоги, відомих і анонімних рятівників та прикладів репресій.

2. 2. Kresowa księga sprawiedliwych 1939–1945, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Інституційний опис книги, її географічного охоплення та мінімальних задокументованих чисел.

3. 3. Kresowa księga sprawiedliwych 1939–1945 – e-book, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Безкоштовні польське, українське й англійське видання та стислий підсумок способів і масштабу порятунку.

4. 4. Sprawiedliwi Ukraińcy, Інституційне джерело, Edukacja IPN, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Освітнє визначення рятівників і спектр допомоги, яку надавали сусідам у небезпеці.

5. 5. Sprawiedliwi Ukraińcy. Na ratunek polskim sąsiadom, Наукова праця, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Авторське обговорення мотивів, релігійних спільнот, значення терміна та труднощів підрахунку.

6. 6. Materiały źródłowe – Czas grozy, Інституційне джерело, Edukacja IPN, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Пояснення IPN про ключову роль і обмеження свідчень очевидців у дослідженнях Волині.

7. 7. Ocaleni z ludobójstwa. Wspomnienia Polaków z Wołynia, Наукова праця, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Пізніша упорядкована збірка свідчень уцілілих, яка також повертає пам’ять про українців, що протистояли вбивствам.

8. 8. Biuletyn IPN nr 7–8/2023 – Wołyń. 80. rocznica, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Редакційне представлення історій порятунку, спротиву духовенства та індексу репресованих українців.

9. 9. Odsłonięcie Tablic Pamięci poświęconych ofiarom i Ukraińcom ratującym Polaków, Інституційне джерело, Prezydent Rzeczypospolitej Polskiej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Свідчення офіційного публічного вшанування на Ясній Горі у 2020 році.

10. 10. Kresowa Księga Sprawiedliwych w trzech językach, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Повідомлення 2013 року, що документує поширення видання польською, українською та англійською мовами.

11. 11. Sprawiedliwi. Rzecz o Ukraińcach ratujących Polaków, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej – Lublin, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Проєкт публічної історії, заснований на задокументованих історіях порятунку та їх літературній реконструкції.

12. 12. Sprawiedliwi – spotkanie autorskie we Wrocławiu, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej – Wrocław, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Документація вимоги окремого публічного вшанування рятівників.

13. 13. 83. rocznica Zbrodni Wołyńskiej – działania IPN, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Актуальний інституційний контекст національного дня пам’яті та масштабу антипольської акції.

14. 14. Nie tylko Wołyń – Ekspres czytelniczy IPN, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Публічно-історична дискусія 2026 року, що вписує насильство і пам’ять у ширшу польсько-українську історію 1918–1945 років.

15. 15. Bibliografia – Czas grozy. Zbrodnia Wołyńska 1943–1945, Довідкове видання, Edukacja IPN, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Бібліографія, що розміщує реєстр порятунку серед досліджень самооборони, свідчень і регіонального насильства.

16. 16. Ocaleni z ludobójstwa – publikacja Oddziału IPN w Gdańsku, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej – Gdańsk, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Регіональна сторінка видання, що документує упорядковану збірку свідчень уцілілих та її роль у збереженні пам’яті.