Єврейські жертви Волині: Голокост, виживання та пізніше насильство

01

Що охоплює це досьє

Вислів «єврейські жертви Волині» охоплює кілька фаз переслідувань, які не можна зводити до однієї події.

Найбільшою частиною знищення був Голокост, організований нацистською Німеччиною після нападу на Радянський Союз у червні 1941 року. Німецька поліція безпеки, айнзацгрупи, поліція порядку, цивільна адміністрація та інші німецькі формування створювали гетто, запроваджували примусову працю й організовували масові розстріли. Допоміжна поліція та місцеві колаборанти забезпечували людей, охорону, облави й знання місцевості. Пізнішою і чисельно меншою, але історично окремою категорією є євреї, які втекли під час ліквідацій 1942 року й були вбиті в лісах або селах, зокрема в задокументованих нападах, приписуваних структурам націоналістичного підпілля. Тому атлас розділяє німецьку командну відповідальність, допоміжну участь, місцеві доноси, порятунок, партизанську боротьбу та вбивства після ліквідації гетто. ^1,2,4,6

02

Регіон єврейських міст і мереж

Жертви належали до громад із багатовіковою релігійною, економічною та культурною історією.

До війни Волинь не була лише сільським прикордонням. У Рівному, Луцьку, Дубні, Володимирі-Волинському та багатьох менших містечках діяли синагоги, школи, благодійні установи, політичні організації, майстерні й густі родинні мережі, що поєднували міста із селами. У кількох центрах євреї становили значну частину, а іноді більшість населення. У різних обставинах вони користувалися їдишем, польською, українською, російською та івритом і представляли широкий спектр релігійності та політичних поглядів. Відтворення цього соціального світу важливе, бо сам перелік місць убивств легко зводить жертв до цифр. Досьє розглядає знищені громади як учасників історії регіону, а не лише як демографічну втрату. Назви подаються в історичних і сучасних формах, адже одне місце може мати різні написання в єврейських книгах пам’яті, польських документах, німецьких звітах і українських мапах. ^12,13,14,15

03

Кордони змінилися до початку знищення

Адміністративне означення жертви залежить від дати та типу джерела.

Міжвоєнна Волинь належала до Другої Речі Посполитої. У вересні 1939 року Радянський Союз окупував регіон і включив його до Української РСР. Радянська влада ліквідувала багато організацій, націоналізувала майно, заарештовувала визнаних противників і депортувала частину населення. У червні 1941 року Німеччина напала на СРСР, і фронт за кілька тижнів пройшов Волинню. Та сама родина могла послідовно фігурувати як польські громадяни, радянські мешканці та населення німецького окупаційного округу. Це не змінює єврейської ідентичності, але впливає на архіви, назви місць, статистичні межі та установи, що створювали записи. Атлас прив’язує кожну подію до дати, історичної адміністрації та сучасної локалізації, не переносячи повоєнні кордони назад у часі. ^1,3,5

04

Перша хвиля: масові розстріли 1941 року

Голокост на Волині розпочався швидко після вступу німецьких військ.

Німецька окупація принесла реєстрацію, публічні приниження, конфіскації, примусову працю й убивства. Підрозділи айнзацгруп та інші німецькі поліцейські формування спочатку в багатьох місцях відбирали єврейських чоловіків, а потім поширили розстріли на жінок, дітей і літніх людей. Жертв гнали або везли до ярів, кар’єрів, лісів, піщаних ям і протитанкових ровів біля міст. Німецькі звіти зводили людей до чисел та евфемізмів, тоді як пізніші свідчення відновлювали імена, родинні зв’язки й місцеву топографію вбивств. Шмуель Спектор оцінює, що протягом перших шести місяців окупації було вбито близько 60 тисяч волинських євреїв. Це регіональна оцінка, а не число для механічного розподілу між усіма точками мапи. ^2,4,5

05

Хто організовував знищення

Основна відповідальність лежить на німецькій державі та її окупаційному апараті.

Німецька держава визначила жертв, видавала накази, створила окупаційну систему й координувала перехід від переслідування до систематичного вбивства. Керівники СС і поліції, поліція безпеки, айнзацгрупи, поліція порядку, цивільна адміністрація, військова влада та німецька жандармерія виконували різні, але пов’язані функції. Місцева колаборація була необхідною в багатьох операціях, однак діяла в німецькій системі командування, примусу, набору й винагороди. Точна атрибуція має називати обидва рівні. Формула лише «німці» приховує роль допоміжної поліції, охоронців, донощиків і місцевих чиновників, а формула лише «українці» перевертає ієрархію та приховує автора геноцидної політики. Запис має розділяти організатора, командну формацію, виконавців, помічників і рівень упевненості. ^2,1,6

06

Допоміжна поліція та місцева колаборація

Місцеві сили розширювали можливості відносно невеликого німецького апарату знищення.

Допоміжні поліцейські охороняли гетто й місця праці, супроводжували колони, обшукували будинки та ліси, ловили втікачів, а іноді безпосередньо брали участь у розстрілах. Схеми набору відрізнялися залежно від місця й часу. У підрозділах могли служити українці, поляки, колишні радянські кадри та інші, тоді як командування залишалося німецьким. Мотиви включали ідеологію, оплату, статус, примус, захист або доступ до пограбованого майна. Це не скасовує відповідальності за конкретні злочини, але не дозволяє вважати всіх однаковими. Історики також документують зв’язки частини націоналістичних мереж із допоміжною поліцією та перехід частини поліцейських до УПА в 1943 році. Така кадрова тяглість важлива, але не перетворює кожен поліцейський злочин на операцію УПА. ^2,6,7

07

Гетто були етапом знищення

Ув’язнення в гетто не означало тимчасового захисту від насильства.

На Волині німецька влада зосереджувала євреїв із міст і навколишніх сіл у відкритих або закритих гетто. Родини позбавляли домівок і засобів існування, змушували жити в тісноті, голоді, хворобах, примусовій праці, побиттях та під загрозою довільних страт. Гетто полегшували реєстрацію, експлуатацію й подальше виведення людей до місць розстрілів. Межі й тривалість гетто різнилися, а саме слово могло означати різні просторові форми. На мапі гетто не є автоматично місцем смерті. Окремо можуть позначатися місце ув’язнення, праці, збору, маршрут і масова могила. Досьє також не представляє єврейські ради або поліцію гетто як вільні органи влади, бо вони діяли під німецьким примусом. ^8,5,3

08

Вирішальні ліквідації 1942 року

Більшість громад, що ще існували, було знищено в координованих акціях 1942 року.

Після перерви у найбільших розстрілах німецька влада відновила й посилила знищення в 1942 році. Гетто оточували, мешканців збирали, забирали цінності, невелику групу відбирали для тимчасової праці, а більшість гнали або везли до підготовлених ям. Акції тривали один чи кілька днів, після чого відбувалися облави на втікачів і пограбування майна. У Рафалівці, наприклад, Яд Вашем повідомляє про приблизно 2400 в’язнів гетто, розстріляних у серпні 1942 року. Подібні історії мали місце по всьому регіону, але дати, числа й послідовність відборів різняться. Загальна формула приховує місцеву хронологію та час, коли вцілілі переміщувалися між бункерами, господарствами й лісами. ^4,5,10

09

Втеча не припиняла небезпеки

Десятки тисяч намагалися втекти або сховатися, але вижила лише невелика частина.

Шмуель Спектор оцінює, що перед остаточними акціями знищення близько 40 тисяч євреїв утекли або намагалися сховатися. Одні виривалися з колон чи розстрільних ям, інші готували бункери в гетто, переходили огорожі вночі або йшли до лісу до ліквідації. Для виживання були потрібні їжа, вода, одяг, ліки, інформація та місце, яке не видавали дим, сліди чи собака. Схованку могли відкрити німецькі патрулі, допоміжна поліція, місцеві донощики, озброєні грабіжники або ворожі підпільні сили. Зима, хвороби й голод убивали без розстрілу. Такі маршрути важко картографувати, тому запис має відрізняти підтверджене місце вбивства, ймовірний район, шлях втечі та місце, відоме лише зі свідчення. ^4,5,7

10

Опір, ліси та партизанські загони

Приєднання до збройного загону було одним зі шляхів виживання, але не можливістю для всіх.

Єврейський опір включав контрабанду їжі, будівництво схованок, знищення списків, втечі під час ліквідацій, здобуття зброї та вступ до партизанських формувань. На Волині багато втікачів шукали радянські загони, але прийняття залежало від зброї, віку, здоров’я, зв’язків і позиції командирів. Жінок, дітей, літніх людей і родини часто не приймали. Деякі невеликі єврейські групи певний час діяли самостійно, інші увійшли до радянських формувань. Служба в загоні змінювала військовий статус, але не стирала переслідування як єврея. Портал не називає кожного єврея в лісі партизаном і записує окремо етапи від гетто до втечі, переховування, партизанської служби й армії. ^9,4,10

11

ОУН, УПА та євреї, які пережили гетто

Ця фаза потребує окремих доказів, відмінних від німецьких операцій знищення.

Дослідження та свідчення вцілілих документують антиєврейське насильство, пов’язане з середовищами ОУН, українськими націоналістичними міліціями, членами допоміжної поліції та пізнішими структурами УПА. У 1941 році націоналістичні активісти брали участь у насильстві або підбурювали до нього в різних частинах Західної України, тоді як геноцидною кампанією керували німецькі установи. У 1943–1944 роках загони УПА та служби безпеки вбивали частину євреїв, які пережили гетто й розстріли та переховувалися в селах або рухалися з партизанами. Джерела також описують тимчасове використання єврейських лікарів і ремісників, а інколи їх подальше вбивство. Атлас відкидає як заперечення будь-якої ролі ОУН і УПА, так і твердження, що вони організували весь Голокост на Волині. ^6,7,5

12

Порятунок українськими та іншими сусідами

У тому самому регіоні діяли злочинці, пасивні свідки, користувачі грабунку та рятівники.

Порятунок часто залежав від окремих родин, готових сховати незнайомця чи колишнього сусіда попри німецькі покарання й місцевий нагляд. Українська баптистська родина Ошурків біля Рафалівки переховувала Олександра Шварцблата вісім місяців після його втечі з ліквідації гетто. Яд Вашем згодом визнав Миколая й Марію Ошурків та їхніх шістьох дітей Праведниками народів світу. Такі випадки не скасовують колаборації чи націоналістичного насильства, але показують, що етнічність не визначала поведінку. Формальне визнання потребує доказів, тому атлас відрізняє анонімне джерельне свідчення від повністю дослідженого й офіційно визнаного випадку. Попередження, їжа, платний притулок і тривале переховування також є різними формами допомоги. ^10,11,3

13

Після вбивства відбувалося пограбування

Знищення громади охоплювало також будинки, майстерні, архіви та святі місця.

Німецька влада систематично конфісковувала єврейське майно, а місцева адміністрація, поліція, сусіди й нові мешканці могли брати участь в описі, захопленні, продажу або неформальному пограбуванні. Після масових убивств будинки отримували нових користувачів, майстерні переходили до інших, синагоги руйнували або використовували інакше, а цвинтарі занепадали чи розбиралися. Повоєнна радянська відбудова часто стирала сліди без відновлення єврейської громадської власності та пам’яті. Тому карта може пов’язувати місця вбивств із центрами громад, синагогами, цвинтарями й гетто, якщо є докази, але не повинна вигадувати власника кожної будівлі. Майнові твердження потребують іншого стандарту доказів, ніж історична локалізація. ^1,8,12,13

14

Чому числа не можна просто додавати

Регіональні оцінки, міські підсумки, населення гетто та числа з могил описують різні речі.

Довоєнний перепис фіксує мешканців на конкретну дату. Число в’язнів гетто може включати депортованих із навколишніх сіл і не включати вже вбитих чи тих, хто ховався. Німецький звіт про страту може не враховувати пізніші смерті, перебільшувати результат або користуватися іншими адміністративними межами, ніж книга пам’яті. Дослідження могили показує останки в конкретному місці, а не всіх жертв операції. Регіональні оцінки перекриваються з місцевими числами й не додаються до них. Тому портал визначає тип кожного числа, дату джерела та рівень упевненості, а при розбіжностях показує діапазон і пояснення. ^4,5,8

15

Свідчення є доказом, але не ідеальною камерою

Свідчення вцілілих відновлюють деталі, відсутні в документах злочинців, але потребують контекстуального читання.

Свідчення можуть зберегти ім’я рятівника, маршрут утечі з гетто, мову нападників, елементи форми, знаки підрозділу, псевдонім командира або місце могили. Вони можуть містити невпевненість через темряву, травму, дитячу перспективу, чутки або десятиліття між подією й інтерв’ю. Це не робить свідчення непотрібним. Документи злочинців також містять евфемізми, самовиправдання та прогалини. Надійна реконструкція порівнює свідчення з німецькими документами, радянськими слідствами, польськими підпільними звітами, місцевими актами, книгами пам’яті й мапами. Портал позначає пряме спостереження, переказ і висновок історика та не перетворює етнічний опис на точну назву підрозділу без додаткового доказу. ^7,5,11

16

Імена, іврит і мапа

Багатомовна сторінка має поєднувати місцеву географію з пам’яттю вцілілих і нащадків.

Багато волинських містечок після війни відбудували без єврейського населення. Колишні мешканці й нащадки створювали книги пам’яті, товариства вцілілих і збірки свідчень в Ізраїлі, Польщі, Північній Америці та інших країнах. Тому іврит не є декоративним перекладом, а дає доступ до тієї самої географічної й джерельної інформації. Мапа має розділяти громаду, гетто, місце праці, збірний пункт, місце розстрілу, могилу, маршрут утечі, схованку та меморіал. Пошук повинен підтримувати польські, їдиш, івритські, російські, німецькі й українські форми. Геометрична впевненість незалежна від історичної, а відсутні імена не можна заповнювати вигаданою певністю. ^5,12,13,14,2

Хронологія

1. 18 березня 1921: Волинь у складі міжвоєнної Польщі

   Ризький мир визначив кордон, за яким Західна Волинь опинилася в Польщі. ^5,12

2. Вересень 1939: Радянська окупація

   Радянський Союз окупував Волинь і включив її до Української РСР. ^5,3

3. 22 червня 1941: Німеччина нападає на Радянський Союз

   Вторгнення розпочало німецьку окупацію та швидке посилення переслідувань євреїв. ^1,2

4. Липень 1941: Перші масові розстріли

   Німецькі сили безпеки й поліції розпочали масові розстріли, часто за допомоги місцевих сил. ^2,4

5. До кінця 1941: Близько 60 тисяч убитих

   Спектор оцінює, що протягом перших шести місяців окупації було вбито близько 60 тисяч волинських євреїв. ⁴

6. 1941–1942: Гетто та примусова праця

   Німецька влада зосереджувала вцілілих євреїв, використовувала їхню працю й готувала громади до ліквідації. ^8,5

7. Середина 1942: Посилення кампанії ліквідацій

   Координовані акції знищили більшість гетто й громад у другій половині 1942 року. ^4,5

8. Серпень 1942: Ліквідація гетто в Рафалівці

   Було розстріляно близько 2400 в’язнів; Олександр Шварцблат утік і знайшов притулок у родини Ошурків. ¹⁰

9. 1942–1943: Втечі, бункери та ліси

   Десятки тисяч намагалися сховатися або втекти; лише мала частина пережила голод, облави й насильство. ⁴

10. Весна 1943: Дезертирства з допоміжної поліції

    Тисячі українських допоміжних поліцейських залишили німецьку службу; частина приєдналася до націоналістичного підпілля. ⁶

11. 1943–1944: Єврейські втікачі стикаються з націоналістичним насильством

    Джерела документують убивства частини єврейських уцілілих УПА та службами безпеки, окремі від німецьких ліквідацій гетто. ^6,7

12. Червень 1943: Шварцблат приєднується до радянських партизанів

    Після восьми місяців переховування в Ошурків він приєднався до партизанського загону. ¹⁰

13. Лютий 1944: Повернення радянських військ на частину Волині

    Окупація завершувалася поетапно; вцілілі партизани й переховувані євреї виходили в повністю змінений регіон. ^5,10

14. Повоєнні роки: Свідчення й книги пам’яті починають зберігати знищений світ

    Вцілілі документували громади, місця вбивств, рятівників та імена, відсутні в документах злочинців. ^5,7

15. 1988: Визнання родини Ошурків

    Яд Вашем визнав Миколая й Марію Ошурків та їхніх шістьох дітей Праведниками народів світу. ^10,11

16. 1990: Публікація регіональної монографії Спектора

    «The Holocaust of Volhynian Jews, 1941-1944» стала основною синтезою знищення регіону. ⁵

17. 2020: Свідчення вцілілих повертаються до історіографічної дискусії

    Россолінський-Лібе проаналізував значення свідчень уцілілих для дослідження антиєврейського насильства націоналістів. ⁷

18. 2021: Нова синтеза про українських націоналістів і Голокост

    Дослідження Джона-Пола Хімки зіставило свідчення вцілілих, німецькі, радянські, оунівські джерела та спогади діячів. ⁶

19. 27 липня 2026: Гранична дата матеріалу

    Досьє фіксує джерела та інституційні сторінки, перевірені до цієї дати. ^1,3

Видання та цитування

Стабільний бібліографічний опис для досліджень, освіти й публікацій.

Редакційний статус

Опубліковане публічне досьє

Версія

v3.14.4

Оновлено

28 липня 2026 р.

Канонічна адреса

https://upamemorials.org/uk/dossier/jewish-victims-of-volhynia/

Рекомендований опис

UPA Memorials, “Єврейські жертви Волині: Голокост, виживання та пізніше насильство”, публічне досьє, v3.14.4, 28 липня 2026 р., https://upamemorials.org/uk/dossier/jewish-victims-of-volhynia/

Реєстр джерел

1. 1. The Holocaust and World War II in Ukraine, Інституційне джерело, United States Holocaust Memorial Museum, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Інституційний огляд нацистських переслідувань і масових убивств в Україні з мапами, фотографіями та особистими історіями.

2. 2. Einsatzgruppen massacre sites in Ukraine and surrounding areas, Інституційне джерело, United States Holocaust Memorial Museum, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Пояснює німецький апарат знищення та роль СС, поліції, війська й допоміжних формувань у масових розстрілах.

3. 3. Volhynia and Rovno: Historical Background, Інституційне джерело, Yad Vashem, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Регіональне тло єврейського життя, німецької окупації, переслідувань і порятунку на Волині та в районі Рівного.

4. 4. The Jews of Volhynia and their reaction to extermination, Наукова праця, Yad Vashem Collections, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Синтез Шмуеля Спектора про масштаб, хронологію, втечі, опір і виживання волинських євреїв.

5. 5. The Holocaust of Volhynian Jews, 1941-1944, Наукова праця, Yad Vashem and Federation of Volhynian Jews, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Основна регіональна монографія, що спирається на німецькі, радянські, польські й єврейські джерела та свідчення вцілілих.

6. 6. Ukrainian Nationalists and the Holocaust, Наукова праця, Yad Vashem Collections, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Джерельне дослідження Джона-Пола Хімки про міліції ОУН, допоміжну поліцію, націоналістичне підпілля та антиєврейське насильство.

7. 7. Survivor Testimonies and the Coming to Terms with the Holocaust in Volhynia and Eastern Galicia, Наукова праця, East European Politics and Societies, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Дослідження свідчень уцілілих та історіографії антиєврейського насильства українських націоналістів.

8. 8. What Were Ghettos During the Holocaust?, Інституційне джерело, United States Holocaust Memorial Museum, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Визначає гетто як інструменти сегрегації, експлуатації, контролю та остаточного вбивства.

9. 9. Armed Jewish Resistance: Partisans, Інституційне джерело, United States Holocaust Memorial Museum, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Контекст єврейського збройного опору та перешкод для утікачів, які шукали захисту в партизанів.

10. 10. Aleksandr Shvartsblat (Sarid), Інституційне джерело, Yad Vashem, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Задокументований випадок, що поєднує ліквідацію гетто в Рафалівці, порятунок українською баптистською родиною, радянських партизанів і подальшу військову службу.

11. 11. Righteous Among the Nations, Інституційне джерело, Yad Vashem Collections, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Пояснює доказову процедуру оцінювання свідчень про порятунок і визнання неєврейських рятівників.

12. 12. Rivne, Довідкове видання, YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Тривала історія та демографічне значення єврейської громади Рівного.

13. 13. Luts'k, Довідкове видання, YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Довідкова історія однієї з головних єврейських громад і культурних центрів Волині.

14. 14. Volodymyr Volyns'kyi, Довідкове видання, YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Довідкова історія єврейської громади Володимира-Волинського та її регіонального середовища.

15. 15. Dubno, Довідкове видання, YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Довідкова історія, що показує глибину й значення єврейського життя в Дубні до знищення.

16. 16. Holocaust, Довідкове видання, Internet Encyclopedia of Ukraine, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Регіональний демографічний огляд Голокосту в Україні з урахуванням концентрації єврейських громад на Волині.