Гута Пеняцька: дві події, виконавці, числа і нові пошуки

01

Два записи, які не можна об’єднувати

Та сама назва місцевості фігурує у двох окремих епізодах.

Запис за лютий 1943 року описує напад, убивства поляків і спалення Гути Пеняцької, але не дає певного дня, кількості жертв чи повної ідентифікації виконавців. Масакра 28 лютого 1944 року підтверджена свідченнями, інституційними документами, слідством і сучасними польовими роботами. Об’єднання перенесло б виконавців, кількість жертв і перебіг події 1944 року на слабко документований епізод 1943 року. Тому портал зберігає два записи й показує невизначеність. ^1,2

02

Село до знищення

Гута Пеняцька була громадою, а не лише майбутнім місцем злочину.

До війни Гута Пеняцька була одним із більших польських сіл краю: понад 170 господарств, мурований костел, школа та громадське життя. Під час окупації прибували біженці з Волині й інших загрожених місць. У пам’яті згадуються допомога євреям і контакти з радянськими партизанами. Це ускладнює підрахунок: загиблі не обов’язково були довоєнними мешканцями, а частина родин перебувала тимчасово. ^2,8,11

03

Окупація, біженці та самооборона

Село існувало серед кількох збройних сил і зростаючої загрози.

У 1943 та на початку 1944 року мешканці отримували звістки про напади на польські поселення. Самооборона мала захищати село від УПА й місцевих боївок, але не могла протистояти регулярному поліційному формуванню під німецьким командуванням. Активність радянських партизанів також привертала увагу окупаційної влади. Наявність озброєної варти треба відрізняти від цивільного статусу населення. ^2,15,12

04

23 лютого 1944 року: сутичка, а не сама масакра

За п’ять днів до каральної акції біля села сталася збройна сутичка.

Уночі 23 лютого патруль або підрозділ, пов’язаний із 4-м галицьким полком поліції СС, увійшов у район села. Самооборона, вважаючи, що це УПА, відкрила вогонь. Після виявлення документів мешканці зрозуміли належність до німецької структури й очікували відплати. Сутичка могла стати безпосереднім приводом, але не виправдовує вбивства цивільних. ^2,15,11

05

Хто нападав: найвужча обґрунтована атрибуція

Скорочення «СС Галичина» стирає різницю між поліційним полком і дивізією Ваффен-СС.

Інституційні матеріали насамперед називають українських службовців 4-го галицького полку поліції СС, набраних серед добровольців до дивізії «Галичина», але тоді організаційно окремих і підпорядкованих німецькій системі командування. IPN також приписує участь підрозділам УПА, місцевим боївкам і націоналістам. Опис має називати виконавчий підрозділ, німецьку командну рамку та сили підтримки. ^2,8,16

06

28 лютого: оточення та видимість контролю

Напад розпочався вранці з опанування простору села.

Нападники оточили село й увійшли, маючи чисельну та військову перевагу. Людей виганяли з домів і збирали у визначених місцях, зокрема біля костелу. Свідчення повторюють мотив відбору й ведення груп до стодол та господарських будівель. Видимість контрольованої процедури зменшувала можливість утечі. Злочин охоплював дороги, костел, місця збору, стодоли, будинки, розстріли й могили. ^2,11,15

07

Убивства і знищення поселення

Операція одночасно вбивала людей і стирала матеріальну структуру села.

Джерела описують розстріли, убивства в будинках і замикання груп у стодолах, які підпалювали. Вогонь був зброєю, способом нищення слідів і стирання поселення. Матеріали MKiDN говорять про 172 спалені будівлі. Сліди обпалення на кістках узгоджуються зі свідченнями, але індивідуальні причини смерті потребують ексгумації та судово-медичних досліджень. ^11,3,4

08

Порятунок не мав одного механізму

Близько 160 вцілілих мали різні шляхи порятунку та свідчення.

Матеріали IPN повідомляють про близько 160 вцілілих, але це не була одна група з одного сховку. Частина пішла із самообороною, інші ховалися поза забудовою, втекли в хаосі, вибралися з палаючих будинків або були не помічені. Свідчення є основою реконструкції, але їх треба зіставляти з картами, парафіяльними книгами, документами, списками жертв і археологією. ^2,8,3

09

Чому кількість жертв не є одним простим числом

Діапазони 600–800, близько 850, 1000 і ширший 500–1100 походять із різних категорій джерел.

Одне число не можна без пояснення переносити в кожне поле. Матеріали IPN найчастіше називають близько 850 убитих, публікації з оцінкою Ґжеґожа Мотики подають 600–800, напис на пам’ятнику говорить про близько 1000, а ювілейні матеріали також використовували 500–1100. Це різні категорії джерел. Пошукові роботи 2026 року не встановили остаточної кількості: рештки у 25 місцях не означають 25 осіб, а площа поховання не визначає кількість похованих. Для цього потрібні ексгумація й антропологічний аналіз. ^{14,15,11,3,13}

10

Відповідальність: підрозділ, командування і супровідні сили

Найвужчий обґрунтований опис кращий за одну широку етикетку.

Атрибуція має розділяти німецьку окупаційну систему та командування, конкретний польовий підрозділ, особовий склад і допоміжні групи. Матеріали IPN називають 4-й галицький полк поліції СС, сформований з українських добровольців і підпорядкований німецькому командуванню. Це точніше, ніж загальна назва «СС Галичина». Джерела також приписують участь підрозділам УПА й місцевим націоналістичним групам, але масштаб цієї участі треба описувати лише в межах доказів. Етнічне походження не створює колективної вини, а німецьке командування не скасовує особистої відповідальності. ^2,14,15,16

11

Як село зникло і що сьогодні означає його місце

Колишнє село, пам’ятник і зона поховань не є однією точкою.

Після 28 лютого 1944 року Гуту Пеняцьку не відбудували як діюче село. Знищення 172 будівель, загибель мешканців і розпорошення вцілілих перервали безперервність поселення. Сучасна карта має розрізняти центр колишнього села, пам’ятник 2005 року та місця поховань, виявлені 2026 року. Головна могила площею близько 72 м² є лише частиною ширшої зони. Приблизні координати допустимі, якщо їхню точність чесно зазначено. ^11,15,8,3

12

Пам’ятник, товариство і праця над іменною пам’яттю

Ушанування впорядковує пам’ять, але не замінює слідчої документації.

Пам’ятник, відкритий 2005 року, створив постійне місце пам’яті там, де самого села вже немає. Товариство «Гута Пеняцька», що діє з 2008 року, збирає свідчення, фотографії та імена родин. Однак меморіальний список не є автоматично списком, встановленим слідством. Для кожного імені треба вказувати джерело: напис, парафіяльну книгу, родинне свідчення, офіційний документ або результат ідентифікації. Прозорі виправлення захищають пам’ять. ^8,11,10,12

13

Польсько-українська пам’ять: жести, вандалізм і обережність

Спільні церемонії та конфлікти довкола пам’ятника є частиною історії місця, але не замінюють висновків про злочин.

Церемонія 2009 року за участю президентів Польщі й України показала, що пам’ять про польських жертв може бути частиною міждержавного діалогу без заперечення українського історичного досвіду. 2017 року пам’ятник було пошкоджено, а згодом відновлено. Такі інциденти потребують тієї самої дисципліни: факт пошкодження можна документувати, але виконавців, мотиви чи провокацію не можна вигадувати без висновків. Спільні пошуки 2026 року стали новим експертним етапом. ^10,9,12,5,13

14

Від заявки до дозволу: чому процедура тривала роками

Дозвіл на пошук не був дозволом на повну ексгумацію.

Польську програму робіт передали 17 жовтня 2025 року, регіональне погодження було 15 грудня, першу позитивну інформацію оголосили 12 лютого 2026 року, а остаточний дозвіл Міністерства культури України видало 18 лютого. IPN зазначав, що зусилля тривали майже сім років. Дозвіл стосувався пошуку й перевірки, а не вилучення всіх решток. Для ексгумації потрібна окрема програма з антропологією, ДНК і перепохованням. ^6,7,5

15

Пошук, ексгумація, ідентифікація та поховання

Кожен етап відповідає на інше питання і має інший рівень певності.

Пошуки 8–19 червня 2026 року охопили понад 4000 м². Рештки виявили у 25 місцях на площі понад 200 м², а головна могила мала близько 72 м². Пошук встановлює місце й межі. Ексгумація передбачає методичне вилучення та документування. Антропологія визначає мінімальну кількість осіб, а ДНК може допомогти іменній ідентифікації. Перепоховання є окремим завершальним етапом. Український УІНП наголосив, що точніші висновки потребують ексгумації. ^3,4,13

16

Як портал має описувати Гуту Пеняцьку

Добрий запис не усуває невизначеність, а прив’язує її до конкретного поля.

Запис події 28 лютого 1944 року має містити точну дату, статус знищеного поселення, польських цивільних як групу жертв і джерельно позначений діапазон. Атрибуція повинна називати 4-й галицький полк поліції СС під німецьким командуванням, а інші сили додавати лише за наявності джерел. Запис лютого 1943 року треба зберігати окремо. Карта має розрізняти колишнє село, пам’ятник і зону пошуку. Результати 2026 року не можна перетворювати на кількість жертв. Дата межі доказів: 27 липня 2026 року. ^1,2,3,14,11

Хронологія

1. Лютий 1943: Окремий, слабше документований запис

   Джерельна база фіксує напад, убивства поляків і спалення села, але без надійного підсумку та підстав для злиття з подією 1944 року. ¹

2. 1943–1944: Біженці та самооборона

   До Гути прибували польські біженці з околиць, а в селі діяла самооборона, пов’язана з підпіллям. ^2,15

3. 1944-02-23: Зіткнення перед каральною акцією

   Самооборона зіткнулася з патрулем, пов’язаним із галицькою поліцією СС; це стало частиною безпосереднього контексту пізнішої акції. ^2,15

4. 1944-02-28: Масове вбивство і знищення Гути Пеняцької

   Село оточили, мешканців і біженців зібрали, вбивали в будівлях, а поселення спалили. ^2,11,14

5. 1944-03: Село не відбудували

   Вцілілі розпорошилися, а Гута Пеняцька перестала існувати як безперервна громада. ^8,11

6. 2005: Відкриття пам’ятника

   На місці колишнього села встановили постійний пам’ятник із хрестами та написом жертвам. ^8,11

7. 2008: Створення товариства «Гута Пеняцька»

   Нащадки й хранителі пам’яті формалізували роботу зі свідченнями, іменами та вшануванням. ⁸

8. 2009-02-28: Спільне вшанування президентів

   Президенти Польщі й України взяли участь у вшануванні 65-х роковин злочину. ¹⁰

9. 2017-01: Пошкодження пам’ятника

   Пошкодження пам’ятника викликало реакцію польської дипломатії; виконавців і мотив слід було відділити від документованого факту. ⁹

10. 2018: Визнання праці товариства

    IPN представив діяльність товариства як приклад багаторічної охорони національної пам’яті. ⁸

11. 2025-10-17: Подання програми робіт

    Польську програму пошуків офіційно передали українській стороні. ⁶

12. 2025-12-15: Регіональне погодження

    Відповідний регіональний орган погодив запропонований етап робіт. ⁶

13. 2026-02-12: Перша публічна інформація про дозвіл

    IPN оголосив перше позитивне рішення щодо Гути Пеняцької. ⁶

14. 2026-02-18: Остаточний дозвіл на пошуки

    Міністерство культури України дозволило пошукові роботи, але не повну ексгумацію. ⁷

15. 8–19 червня 2026: Спільні польові роботи

    Польсько-українська команда розпочала археологічні й пошукові роботи на території колишнього села. ^5,13

16. 2026-06-19: Оголошення результатів пошуків

    Після дослідження понад 4000 м² підтвердили рештки у 25 місцях, головну могилу близько 72 м² і потребу окремого етапу ексгумації. ^3,4,13

Видання та цитування

Стабільний бібліографічний опис для досліджень, освіти й публікацій.

Редакційний статус

Опубліковане публічне досьє

Версія

v3.14.4

Оновлено

28 липня 2026 р.

Канонічна адреса

https://upamemorials.org/uk/dossier/huta-pieniacka-two-events/

Рекомендований опис

UPA Memorials, “Гута Пеняцька: дві події, виконавці, числа і нові пошуки”, публічне досьє, v3.14.4, 28 липня 2026 р., https://upamemorials.org/uk/dossier/huta-pieniacka-two-events/

Реєстр джерел

1. 1. Zbrodnia w miejscowości Huta Pieniacka, luty 1943 r., Покажчик первинних джерел, Instytut Pamięci Narodowej, projekt Zbrodnia Wołyńska, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Zbrodnia w miejscowości Huta Pieniacka, luty 1943 r..

2. 2. Archiwum Pełne Pamięci: Zbrodnia w Hucie Pieniackiej, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Archiwum Pełne Pamięci: Zbrodnia w Hucie Pieniackiej.

3. 3. Komunikat o zakończeniu prac poszukiwawczych w Hucie Pieniackiej, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Komunikat o zakończeniu prac poszukiwawczych w Hucie Pieniackiej.

4. 4. Komunikat o zakończeniu prac poszukiwawczych w Hucie Pieniackiej, Інституційне джерело, Ministerstwo Kultury i Dziedzictwa Narodowego, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Komunikat o zakończeniu prac poszukiwawczych w Hucie Pieniackiej.

5. 5. Rozpoczęcie prac poszukiwawczych w Hucie Pieniackiej na Ukrainie, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Rozpoczęcie prac poszukiwawczych w Hucie Pieniackiej na Ukrainie.

6. 6. Pierwsza pozytywna decyzja Ukrainy dotycząca Huty Pieniackiej, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Pierwsza pozytywna decyzja Ukrainy dotycząca Huty Pieniackiej.

7. 7. Ministerstwo Kultury Ukrainy wydało ostateczną zgodę na prace poszukiwawcze, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Ministerstwo Kultury Ukrainy wydało ostateczną zgodę na prace poszukiwawcze.

8. 8. Stowarzyszenie Huta Pieniacka, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Stowarzyszenie Huta Pieniacka.

9. 9. Ambasada RP reaguje na dewastację pomnika w Hucie Pieniackiej, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

   Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Ambasada RP reaguje na dewastację pomnika w Hucie Pieniackiej.

10. 10. Wystąpienie podczas obchodów 65. rocznicy pacyfikacji Huty Pieniackiej, Покажчик первинних джерел, Prezydent Rzeczypospolitej Polskiej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Wystąpienie podczas obchodów 65. rocznicy pacyfikacji Huty Pieniackiej.

11. 11. Upamiętnienie ofiar zbrodni w Hucie Pieniackiej, Інституційне джерело, Ministerstwo Kultury i Dziedzictwa Narodowego, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Upamiętnienie ofiar zbrodni w Hucie Pieniackiej.

12. 12. Do uczestników obchodów 82. rocznicy zbrodni w Hucie Pieniackiej, Покажчик первинних джерел, Prezydent Rzeczypospolitej Polskiej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Do uczestników obchodów 82. rocznicy zbrodni w Hucie Pieniackiej.

13. 13. Завершилися пошукові дослідження у Гуті Пеняцькій, Інституційне джерело, Український інститут національної пам’яті, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Завершилися пошукові дослідження у Гуті Пеняцькій.

14. 14. Commemorating Poles murdered in Huta Pieniacka, Інституційне джерело, Institute of National Remembrance, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Commemorating Poles murdered in Huta Pieniacka.

15. 15. Obchody 75. rocznicy zbrodni w Hucie Pieniackiej, Інституційне джерело, Ministerstwo Kultury i Dziedzictwa Narodowego, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Obchody 75. rocznicy zbrodni w Hucie Pieniackiej.

16. 16. Obchody 76. rocznicy zagłady Huty Pieniackiej, Інституційне джерело, Instytut Pamięci Narodowej, доступ перевірено 27 липня 2026 р.

    Джерело, використане для реконструкції Гути Пеняцької: Obchody 76. rocznicy zagłady Huty Pieniackiej.