Редакційний принцип
Злочин, порятунок і відплата. Без колективної відповідальності
Антипольську кампанію організовували й здійснювали конкретні політичні структури, командири, підрозділи та учасники. Українці також попереджали польських сусідів, переховували їх і допомагали тікати, іноді ціною власного життя. У польських оборонних та відплатних діях гинули українські цивільні. Повний опис має поєднувати ці факти, не перетворюючи національність на провину.
Організація та участь конкретних осіб
Документи й дослідження вказують на політичні структури ОУН-Б та командування УПА як організаторів антипольської кампанії на Волині й у Східній Галичині. Насильство здійснювали регулярні підрозділи, місцеві мережі підпілля, а в окремих місцях також мобілізовані допоміжні групи з цивільного населення. Відповідальність не однакова на кожному рівні: формування політики, командування операцією та безпосереднє вбивство є різними формами участі. Тому належні записи зберігають назву формування та формулювання джерела.
Українці, які рятували поляків
Публікації ІНП документують людей, які попереджали сусідів про заплановані напади, переховували родини, постачали їжу, показували шляхи втечі або відкрито виступали проти вбивств. Деяким рятівникам погрожували або їх убивали за допомогу полякам. Їхній вибір спростовує уявлення, ніби етнічне походження автоматично визначало поведінку. Місцеві історії мають фіксувати допомогу поряд із насильством, якщо підтверджено обидва явища.
Польська оборона та відплатні акції
Польські осередки самооборони та підрозділи підпілля захищали загрожені громади, супроводжували біженців і воювали з УПА. Частина польських дій також перетворилася на відплатні напади, під час яких гинули українські цивільні та спалювалися села. Масштаб, хронологія й стратегічна мета не були тотожними організованій антипольській кампанії, але це не дозволяє замовчувати цивільних жертв. Кожну подію слід описувати за її власними джерелами, виконавцями та групами постраждалих.
Без хибної симетрії та колективної провини
Відмова від колективної відповідальності не вимагає робити вигляд, що всі сторони діяли в однаковому масштабі й з однаковою метою. Вона означає точне встановлення відповідальності та відмову вважати сучасних поляків чи українців спадковими винуватцями. Історичне порівняння має досліджувати плани, структури командування, вибір цілей і наслідки. Примирення є міцнішим, коли спирається на точні розрізнення, а не на мовчання чи взаємні звинувачення.